Гіди Гільдії у меморіальному музеї академіка О.Палладіна

Сьогодні Гільдія гідів завітала до Інститута біохімії, що знаходиться в центрі Києва, поруч з Володимирським собором.
Саме тут знаходиться музей вченого, що присвятив себе вивченню Хімії життя.
Олександр Палладін походив з родини відомого біолога Володимира Палладіна, який розробив теорію дихання рослин. Свою освіту талановитий юнак здобував у Харкові, Варшаві та Санкт-Петербурзі.
Під час навчання наукові інтереси студента Палладіна почали формуватись під впливом видатного фізіолога, Лауреата Нобелівської премії з медицини Івана Павлова. Згодом Палладін остаточно визначиться зі своїми вподобаннями і почне займатись дослідженнями в галузі хімічної фізіології – науки, що зароджувалась на межі хімії та біології.
У 1924 р. вийшов у світ «Підручник біологічної хімії» Палладіна, який став настільною книгою не лише для вітчизняних лікарів, а й спеціалістів з-за кордону. Під його керівництвом відбувались дослідження з біохімії діяльності м’язів, нервової системи та біохімії вітамінів.
Робота кафедри була настільки масштабна і вимагала більших ресурсів та можливостей, що у листопаді 1925 р. у Харкові було відкрито Український біохімічний інститут, який очолив Олександр Палладін. У 1931 р. цей Інститут було переведено до Києва. На цей час Палладін вже був академіком ВУАН, а з 1939 р. став першим віце-президентом АН УРСР.
У роки Другої Світової війни Інститут біохімії було евакуйовано до Уфи. Саме там Палладін розробляв кровоспинні препарати, а Уфимський вітамінний завод виготовляв ліки для госпіталів.
У післявоєнний період життя Палладін став у 1946 р. Президентом АН УРСР, продовжував викладати в університеті, очолював Всесоюзне товариство фізіологів, біохіміків та фармакологів.
У 1967 р. на І Міжнародному нейрохімічному конгресі у Страсбурзі Палладіна «охрестили» патріархом світової нейрохімії, хоча міжнародне визнання він отримав задовго то того, будучи дійсним членом Польської академії наук, Хімічного товариства Франції, Міжнародного нейрохімічного товариства та у складі редколегій трьох наукових міжнародних видань, а також почесним академіком академій наук Угорщини та Болгарії.
Полишивши цей світ у грудні 1972 року, вчений лишив науці 70 монографій і підручників, 600 наукових статей і високу планку, на яку рівняються науковці, для яких існує премія ім.О. Палладіна за досягнення в галузі біохімії та молекулярної біології.
Історію життя вченого ми сьогодні чули від його останнього аспіранта, Володимира Івановича Назаренка, який працює в інституті та є доглядачем та провідником у музеї-квартирі. Це було зворушливо, цікаво і якось по-особливому тепло.