У нас, гідів Гільдії, вже склалася добра традиція починати тиждень з відвідування цікавих локації та музеїв. Сьогодні спеціально для наших гідів, разом із Музей телебачення була організована безкоштовна екскурсія телецентром.
Перший в Україні ТБ-музей повідкрився 16 листопада 2006, до 55 річчя українського телебачення.
...Але спочатку, у далекому листопаді 1951 року блакитні вогники спалахнули у 625 київських оселях. Перший диктор, Ольга Даниленко, звернулася до глядачів з привітанням «Добрий вечір, товариші радіоглядачі!», бо не знала, як назвати людей, які не лише слухають, а й дивляться радіо.
Технології розвивалися невпинно, так само збільшувалася кількість годин в ефірі, телевізори атакували кожну домівку. Це прикмети 1950–1960-х років. Тридцятилітній, а згодом і сорокалітній ювілей Київської студії телебачення вже святкували з думкою про те, де зберігати накопичені матеріали. Коридори першого телецентру на Хрещатику, 26 поступово обростали світлинами ефірів, трансляцій, улюблених телепрограм. На початку 1990-х з’явилася окрема музейна кімната, але масштабна пожежа 1996 року знищила третину площ телецентру на Хрещатику, і задум про музей телебачення довелося відкласти на 20 років.
Водночас пожежа стимулювала швидше переселитися у новий телецентр на Сирці, який споруджували вже 10 років і він був майже готовий. Після розпаду радянської телевізійної системи на долю українських телевізійників випало чимало випробувань: лихоманка безгрошів’я, потреба технічної модернізації, поява конкурентів — приватних каналів, які викликали відплив і глядачів, і кадрів. Словом, у той час було не до музею.
Лише до 55-тої річниці українського телебачення, у листопаді 2006 року, тодішній президент НТКУ Віталій Докаленко ухвалив створити музей. І закипіла робота зі збирання й сортування документів, експонатів. Площі телецентру «Олівець», дозволяли фантазувати і за кілька місяців у монументальному вестибюлі з рожевого граніту з’явився новачок. Першим директором музею стала Юлия Максимчук, у 2011 - Лариса Богданова, а от фундаторів набрався цілий телеканал, усі співробітники, ветерани активно брали участь у творенні музею.
Експозицію телемузею можна умовно поділити на три частини: раритетна техніка, з якою колись працювали, фото і документи визначних людей, які стояли біля початків вітчизняного телебачення, та галерея робіт художників — макети декорацій, власноручні ескізи. Наразі в музеї близько п’яти сотень об’єктів, і колекція постійно поповнюється: нові матеріали надходять від колишніх і теперішніх працівників, колекціонерів, глядачів.
Перший в Україні ТБ-музей повідкрився 16 листопада 2006, до 55 річчя українського телебачення.
...Але спочатку, у далекому листопаді 1951 року блакитні вогники спалахнули у 625 київських оселях. Перший диктор, Ольга Даниленко, звернулася до глядачів з привітанням «Добрий вечір, товариші радіоглядачі!», бо не знала, як назвати людей, які не лише слухають, а й дивляться радіо.
Технології розвивалися невпинно, так само збільшувалася кількість годин в ефірі, телевізори атакували кожну домівку. Це прикмети 1950–1960-х років. Тридцятилітній, а згодом і сорокалітній ювілей Київської студії телебачення вже святкували з думкою про те, де зберігати накопичені матеріали. Коридори першого телецентру на Хрещатику, 26 поступово обростали світлинами ефірів, трансляцій, улюблених телепрограм. На початку 1990-х з’явилася окрема музейна кімната, але масштабна пожежа 1996 року знищила третину площ телецентру на Хрещатику, і задум про музей телебачення довелося відкласти на 20 років.
Водночас пожежа стимулювала швидше переселитися у новий телецентр на Сирці, який споруджували вже 10 років і він був майже готовий. Після розпаду радянської телевізійної системи на долю українських телевізійників випало чимало випробувань: лихоманка безгрошів’я, потреба технічної модернізації, поява конкурентів — приватних каналів, які викликали відплив і глядачів, і кадрів. Словом, у той час було не до музею.
Лише до 55-тої річниці українського телебачення, у листопаді 2006 року, тодішній президент НТКУ Віталій Докаленко ухвалив створити музей. І закипіла робота зі збирання й сортування документів, експонатів. Площі телецентру «Олівець», дозволяли фантазувати і за кілька місяців у монументальному вестибюлі з рожевого граніту з’явився новачок. Першим директором музею стала Юлия Максимчук, у 2011 - Лариса Богданова, а от фундаторів набрався цілий телеканал, усі співробітники, ветерани активно брали участь у творенні музею.
Експозицію телемузею можна умовно поділити на три частини: раритетна техніка, з якою колись працювали, фото і документи визначних людей, які стояли біля початків вітчизняного телебачення, та галерея робіт художників — макети декорацій, власноручні ескізи. Наразі в музеї близько п’яти сотень об’єктів, і колекція постійно поповнюється: нові матеріали надходять від колишніх і теперішніх працівників, колекціонерів, глядачів.
Особливою родзинкою стала можливість побачити місто з оглядового майданчика телецентра, а це - 97 метрів!
Дякуємо керівництву Музея за допомогу в організації та нашому гіду Наталия Ходос, яка провела нам цікаву екскурсію!
