Сьогодні гіди Гільдії Guides Guild провели дві години в спілкуванні про духовне. Серед ікон, пензлей, фарб ми говорили про те, як створюються ікони, що передує їх написанню, про зображувані символи, дискутували про канонічність і не канонічність тих чи інших зображень.
Святий Іоан Дамаскін навчав, що «ікона – це не зображення видимого, а об’явлення прихованого». Ікона возводить розум людини до духовного, невидимого, потойбічному і це не бездушна матерія, а двері в надприродній світ.
Іконописці стверджують, що через споглядання образу, душа сягає первообразу, освячується та обожується.
І тут важливо пам’ятати, що ікони – це завжди символи, а не фотографічні зображення. Всі вони мають свої особливості. Наприклад, Лиле на іконах присутній феномен зворотної перспективи, який полягає в тому, що предмети та явища віддаляючись від глядача – збільшуються. У звичайному житті, чи навіть в образотворчому мистецтві загалом, такий прийом був би абсурдний. Але оскільки православна ікона – це вікно в метафізичний світ, у якому діють зовсім інші закони, то ця техніка висловлення фарбами отримала загальну практику.
Іншим унікальним прийомом іконописує є те, що на них святі люди зображаються не такими, якими вони були на землі, а вже зі святою та преображенною плоттю. Тому, ви ніколи не побачите на них подвижників сліпих, кривих чи з іншими фізичними вадами, навіть якщо в реальному, земному житті вони такими були.
Ще цікаво, що в написанні ікон традиційно не використовуються півтони і кольорові переходи, а фігури на одноколірному тлі без світлотіней виглядають нарочито плоскими, тим самим, підкреслюючи свою безтілесну потойбічну сутність.
Святий Іоан Дамаскін навчав, що «ікона – це не зображення видимого, а об’явлення прихованого». Ікона возводить розум людини до духовного, невидимого, потойбічному і це не бездушна матерія, а двері в надприродній світ.
Іконописці стверджують, що через споглядання образу, душа сягає первообразу, освячується та обожується.
І тут важливо пам’ятати, що ікони – це завжди символи, а не фотографічні зображення. Всі вони мають свої особливості. Наприклад, Лиле на іконах присутній феномен зворотної перспективи, який полягає в тому, що предмети та явища віддаляючись від глядача – збільшуються. У звичайному житті, чи навіть в образотворчому мистецтві загалом, такий прийом був би абсурдний. Але оскільки православна ікона – це вікно в метафізичний світ, у якому діють зовсім інші закони, то ця техніка висловлення фарбами отримала загальну практику.
Іншим унікальним прийомом іконописує є те, що на них святі люди зображаються не такими, якими вони були на землі, а вже зі святою та преображенною плоттю. Тому, ви ніколи не побачите на них подвижників сліпих, кривих чи з іншими фізичними вадами, навіть якщо в реальному, земному житті вони такими були.
Ще цікаво, що в написанні ікон традиційно не використовуються півтони і кольорові переходи, а фігури на одноколірному тлі без світлотіней виглядають нарочито плоскими, тим самим, підкреслюючи свою безтілесну потойбічну сутність.
Варто пам'ятати, що канонічні догми охоплюють лише основні, найбільш значущі моменти, в нюансах ж у майстрів залишається достатня кількість варіантів для реалізації своїх фантазій і власного бачення.
Про це та багато іншого ми говорили з доктором церковного мистецтвознавства, главою Національної спілки іконописців України, викладачем іконопису у Иконописная школа Teofos Володимиром Костюком.
Якщо сред читачів нашої сторінки є ті, хто бажає спробувати себе у написанні ікон, звертайтеся до пана Володимира - він каже, що це по силам будь-кому!
